12 жовтня 10 клас                                                                                                                                                       Контрольний докладний переказ тексту публіцистичного стилю із творчим завданням-      Зробити докладний переказ , завершивши його роздумами про стан сучасної української сім’ї, роль чоловіка-батька в житті української родини та про необхідність дотримуватися національних сімейних традицій.

МИ Є НАРОД                                                                                                         Ми, українці, були народом, коли, об’єднавшись, відбивали чужинецькі

навали, коли ставали під козацькі прапори Богдана Хмельницького і освячували гайдамацькі ножі в Холодному Яру. Ми підносилися до рівня великого європейського народу у філософії Григорія Сковороди і геніальній поезії Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, у музиці Миколи Лисенка та творчості театру корифеїв. Ми демонстрували світові могутній інтелект народу у відкриттях наших учених: Володимира Вернадського, Миколи Кибальчича, Віктора Глушкова.

         І ми, українці, переставали бути народом, догідливо сплачуючи данину ординським ханам та всіляким іншим завойовникам, терплячи наругу й знущання над собою, своєю вірою, культурою, дозволяючи принижувати власну людську й національну гідність різним зайдам. Ми втрачали високе звання народу, коли приречено схиляли голови перед тиранами, оспівуючи чужих вождів і власних манкуртів.

         Усе, усе фіксується на скрижалях історії. Усвідомлення себе як народу завжди надавало нам сили і здобувало нам перемоги. Коли ж ми переймалися рабською психологією, підставляючи зігнуті спини під канчуки, ми неминуче зазнавали поразки. Покірливо  дозволяючи вигрібати останні зернинки з убогих хатніх закутків, прирікаючи своїх дітей і себе на голодну смерть, ми ставали безликою сірою масою. Такою ж невиразною, за сучасною термінологією, зомбованою масою виглядали й учасники мітингів, які вимагали страти «ворогам народу». Але ж у тих списках значилися й наші улюблені письменники, композитори, артисти, вчені з європейською славою! Свідомо перетворюючи свій народ на агресивний натовп, влада з його ж таки благословення знищувала тих, наймудріших, найталановитіших, найсміливіших, яких вона найбільше боялася.

         То була не тільки наша трагедія, а й наша ганьба. Зазнаючи поразок, ми втрачали все: гідність і державу з Богом даною назвою Україна. Ми ставали в кращому разі Малоросією, а то й Хохляндією, більшість якої вражена вірусом меншовартості.

         Уроки історії необхідно пам’ятати й роботи висновки. Від летаргічного сну ми пробудилися, здобувши незалежність, випроставшись нарешті на повний зріст і на весь світ заявивши, що  таки є народом!

         Ми в центрі Європи, і нас п’ятдесят мільйонів. На  кожного жителя ми вже вирощували по тонні зерна, і тепер воно має бути нашим. Так само, як цукор. Так само, як чавун, сталь, вугілля і кораблі, побудовані на наших заводах. Усі ми, такі різні,  стали єдиними в прагненні реалізувати мрії багатьох попередніх поколінь наших співвітчизників.

         Романтично настроєні, щиро переконані в справедливості власних намірів, ми спершу й не помітили, що плодами нашої незалежності насамперед спритно скористалися ті, про яких геніальний Франко писав: «Ти, брате, любиш Русь, як хліб і кусень сала».

         Кожному з нас хочеться, аби якнайшвидше ми подолали соціальні негаразди  і вийшли нарешті на стовпову дорогу розвитку. Ми є великий народ і маємо пам’ятати це. У наших руках доля вітчизни, її теперішнє й майбутнє.

         Ми маємо головне історичне завоювання – незалежність.